Грали разом, а загинули на різних фронтах

Напередодні 65-ї річниці Великої Перемоги кожен українець може довідатися напряму про долю своїх близьких та рідних, які загинули або пропали безвісті на фронтах Другої світової війни. Для цього вже створена в Інтернеті унікальна електронна система пошуку.

З історії відомо, що найулюбленішими для довоєнних полтавських уболівальників були тодішні місцеві футболісти Леонід Коркішко, Семен Манський і Василь Гурик. Вони, на жаль, не повернулися з війни. А до війни були кращими полтавським футболістами. Їхня майстерність була такою високою, що за ними \”ганялися\” представники кращих полтавських команд. Тож і довоєнна історія полтавського футболу донесла до нас цікаві дані. Так, Леонід Коркішко, Семен Манський і Василь Гурик разом грали в багатьох полтавських командах. У 1937 році у складі команди \”Рот-Фронт\” (Полтава) вони стали бронзовим призерами першості СРСР серед команд середніх заводів Міністерства промисловості. У складі полтавського \”Спартака\” вони виступали у першості України серед товариства \”Спартак\”, постійно разом грали у товариських матчах у складі футбольної збірної Полтави – з суперниками з Києва, Харкова, Дніпропетровська, Миколаєва, Кременчука, Москви, Ленінграда, Баку. У 1938 році вони разом стали першими чемпіонами Полтавської області з футболу у складі команди ВАТУ – Полтавського військового автомобільно-танкового училища.

Останній раз вони вийшли на футбольне поле 15 червня 1941 року, коли на Полтавщині відбулися матчі чергового раунду Кубка області з футболу. Матчі-відповіді цього раунду повинні були відбутися 22 червня. Але не відбулися, бо саме того дня розпочалася війна. З тієї війни Леонід Коркішко, Семен Манський і Василь Гурик не повернулися…
Сучасні інформаційні технології дозволяють встановити долю будь-якого червоноармійця і червонофлотця, який загинув на фронті. Тож напередодні 65-річниці Великої Перемоги є нагода повідомити полтавським уболівальникам про фронтову долю кращих полтавських футболістів довоєнного періоду.

Коркішко Леонід Петрович, 1912 року народження, рядовий, пропав безвісті у грудні 1943 року.

Гурик Василь Євгенович, майор, начальник штаба 150-ї танкової бригади, пропав безвісті у серпні 1942 року. У відповідному наказі про виключення зі списків (список вх.№14968) зазначалося, що найближчим родичем Василя Гурика, який пропав безвісті, був його батько – Гурик Євген Васильович, який проживав у Полтаві за адресою: вул. Сташенка, 9.

Манський Семен Степанович, 1912 року народження, командир взводу 16-ї бригади Партизанського руху Калінінської області, загинув у бою 5 липня 1944 року. Нашого земляка поховано у селі Вараксіно Собежського району Псковської області. У відповідному наказі про виключення зі списків (список вх.№02608) зазначалося, що найближчі родичі Семена Манського проживають у Полтаві за адресою: Сінна площа, 7.

Полтавські уболівальники з великим стажем також добре пам\’ятають, що з війни не повернулися й інші кумири довоєнного полтавського футболу, зокрема, Микола Федотов і Андрій Белан. На жаль, нам поки що не відомо, як їх звали по-батькові – а це значно ускладнює електронний пошук, бо вони мають десятки тисяч однофамільців і тисячі тезок, які не повернулися з фронту. Якщо хтось знає їхні ініціали або рік народження – повідомте, будь ласка. Повідомте, якщо знаєте, й про інших відомих полтавських спортсменів тих далеких часів – легкоатлетів, баскетболістів, лижників, плавців, важкоатлетів, борців, представників багатьох інших видів спорту, які не повернулися з війни. І тоді буде нагода напередодні 65-річниці Великої Перемоги згадати про кожного нашого земляка-спортсмена, який віддав своє життя за Перемогу, і який до останнього подиху боровся і на спортивній арені, і на полі бою, залишившись навіки непереможеним героєм.


Ігор ЧЕРЧАТИЙ